Коли ти кидаєшся в черговий свій Escape у невідомому напрямку десь на території United States of Eurasia, в моїй душі настає Coma, і, здається, що Time Is Running Out, і невпинно насувається Blackout, а замість Starlight, я бачу лише Dark Shines, що посилає мені Dead Star, і Shrinking Universe поглинає Supermassive Black Hole, й так хочеться закричати - Apocalypse Please, то в таку мить я відчуваю, що ця Hysteria триватиме Endlessly, а моє серце порізане на Micro Cuts і мене не врятує ніхто, навіть Knights of Cydonia, бо моя Map of the Problematique загубилась десь у Muscle Museum, що In Your World. І я ніколи вже не знайду туди дороги без Map of Your Head, і я знаю, що це Overdue. Та я, наче той Screenager, проблемою котрого є Megalomania, сподіваюся на Neutron Star Collision, тому, що Love Is Forever. І я кричу тобі Please, Please, Please, Let Me Get What I Want. І так хочеться Falling Away with You! Та натомість я Falling Down, тому що Space Dementia поглинає все. Але як і раніше I Belong to You і мені ніяк не вдається Can't Take My Eyes Off You, бо тільки ти для мене є Shine. Якщо хочеш прощення, кажу я Take a Bow і чую відповідь Yes, Please. І хоч ти Eternally Missed і наче Sunburn Jimmy Kane, та все ж в тобі нарешті прокидається Con-Science і ти кажеш мені, що Cross Pollination не MK Ultra, а Futurism. І все це лише Showbiz, а я для тебе Uno і разом ми завжди будемо Invincible. Але насправді ти є моїм Fury Assassin. Та померти від твоєї руки для мене Bliss, бо лише так настає Redemption. Адже, як тільки ти торкаєшся мене, я відчуваю Butterflies And Hurricanes у грудях, хоч я й розумію, що мої відчуття – це наслідок Stockholm Syndrome, про який попереджує лише The Small Print. Do We Need This? – питаю я себе і відчуваю не просто Ashamed, а Crying Shame, хоча насправді це більше схоже на The Groove, що наче Spiral Static, бо Nature_1 бере своє і ми вдвох Ruled by Secrecy, Soaked and Sober знову ховаємось у нашій Cave, куди ніколи не зазирає навіть Host. І хоч ми Citizen Erased в цьому City of Delusion, в якому звучить Hyper Chondriac Music, що є частиною Exo-Politics, та ми не чуємо її – для нас існує лише Hyper Music і ми Feeling Good, бо нарешті закінчилась смуга Hoodoo у наших стосунках. Hate This And I Love You кажеш ти і я знаю, що це Easily, наче Fillip, бо давно настав час зробити Recess у нашому Resistance, тому що цей Uprising не Unnatural Selection і навіть не Undisclosed Desires, а всього лиш Thought Of a Dying Atheist, що співає Soldier's Poem, вважаючи її Sing for Absolution, яка насправді є Overture. В цю мить тільки я є твоєю Plug-In Baby, а ти моїм Unintended. І ми невинні, наче New Born, бо нарешті знайшли для себе Guiding Light. Glorious!!!
